Вася йшов уздовж краю даху. Потім сів, подивився вниз. Внизу їздили маленькі машинки і снували крихітні чоловічки. Подивився вгору. Вгорі м'яко мерехтіли зірки. Закрив очі. Задумався.
Задумався про те, що ось, вже давно дорослий, а толку немає. Про те, що хозяка квартири постійно погрожує вигнати на вулицю. Про вірної подруги Маші, яка, як на зло, знову залетіла. Про те, як багато розвелося нерозумних задир і хамів. Про те, як важко стало добувати свій хліб. І про багато іншого. А потім він відкрив свої незвичайні, сірого кольору очі, встав і зробив крок. Вперед. І - полетів. Вниз, природно. Під час польоту він мовчав. Ось такий він був, цей Вася. А потім, біля самої землі, спрацювали інстинкти, він зігнувся і м'яко впав. На всі чотири лапи. Нявкнув ображено і пішов кудись у своїх котячьим справах.